Липівський ЗЗСО І-ІІІ ступенів
Доповідь Пугач С.В. заступника директора з виховної роботи
Патріотичне виховання учнів
на засадах духовного гуманізму
Гуманізм – це віра в цінність, свободу і незалежність людини. З точки зору гуманістів, всі люди володіють власними моральними цінностями і несуть відповідальність за зроблені вчинки. Отже, кожна людина здатна мислити розумно і робити раціональні висновки. Наприклад, відрізняти добре від поганого, що в кінцевому рахунку повинно зробити людину більш моральною і приносити благо як собі, так і оточуючим. Існує величезна кількість визначень гуманізму, але всі вони зводяться до однієї простої ідеї людинолюбства. За фактом, навіть сам термін Гуманізм, походить від латинського – «humanus», що буквально перекладається як «людяний». Для повноти розуміння суті гуманізму, слід ознайомитися з основними ідеями, або принципами концепції. Принципи, цінності, ідеї та норми гуманізму
Повна свобода в розвитку будь-якої людини як особистості; Гуманізм має на увазі повагу до гідності кожної людини і право людини на максимально можливу свободу, сумісну з правами інших;
Гуманісти визнають важливість людського взаємозв’язку і необхідність взаємоповаги для подальшого розвитку людства; Гуманісти закликають до постійного поліпшення суспільства, щоб ніхто не міг бути позбавлений основних життєвих потреб;
Гуманісти підтримують розвиток різних організацій із захисту прав і свобод людини, таких як ООН і так далі;
Концепція гуманізму націлена на мирне врегулювання конфліктів між окремими особами, групами і націями;
Гуманісти виступають за використання наукового методу в якості керівництва для вирішення проблем людства;
Гуманісти стверджують, що індивідуальні та соціальні проблеми можуть бути вирішені тільки за допомогою людського розуму, критичного мислення, з’єднаного з співчуттям і духом співчуття до всіх живих істот;
Концепція гуманізму стверджує, що люди повністю є частиною природи, і наше виживання залежить від «здоров’я» нашої планети.
Питання відродження духовного гуманізму розкрила у своїй науковій праці "Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала", Ліна Костенко. Вона порушила одну з найважливіших проблем, наукове розв'язання якої сприяє піднесенню на вищий рівень національної свідомості і самосвідомості нашого народу, формування його привабливого іміджу серед інших народів. Ми знаємо Ліну Костенко як чудову поетесу, людину з дуже високим почуттям громадянського обов'язку. За все своє життя вона ні разу не сфальшивила перед собою, а завжди говорила відверто і прямо те, що думає про суспільство, в якому живе, про людей. Що тільки варті її слова:
Куди йдемо? Який лишаєм слід?
Хто пам'ять змив, як дощик акварельку?
Все менше рук, що вміють сіять хліб,
Все більше рук, що тягнуть все у пельку.
Про що ці слова? Звичайно, про духовну деградацію людства, про його відмову від Бога, а отже, від Гармонії і Любові.
Головна думка праці Ліни Костенко „Гуманітарна аура нації або дефект головного дзеркала“ – сказати молоді, що настав час розробити гуманітарну політику України, її стратегію, відродити українську націю, підняти її імідж в очах світу, який донедавна майже нічого не знав про неї. Під гуманітарною аурою нації поетеса розуміє потужно емануючий (тобто з божественним началом) комплекс суспільних наук, включаючи освіту, літературу, мистецтво. От коли ми говоримо: Іспанія, іспанці – які це у нас викликає асоціації? - Сервантес, Лопе да Вега, Кальдерон де Ла Барка...
Або німці – нація філософів і композиторів: Бетховен, Ніцше, Кант, Гегель. Не Гітлер з його Геббельсом, що хапався за пістолет при слові культура визначають образ нації, а доктор Фауст й Лореляй над Рейном.
Та ж Росія з її вічними смутами, з напівбезумними царями й генсеками, з її темним , забитим народом, - «где народ, там и стон» , «Россия, нищая Россия», «Царь, да Сибирь, да Ермак, да тюрьма», «вольному сердцу пошто твоя тьма?». Одначе ж не «тьма» визначає у світі її гуманітарну ауру. Світ добре знає, що це держава небезпечна, антигуманна, але вона має свій імідж, тому що у неї були видатні вчені й мислителі , письменники, композитори, декабристи, запроторені в Сибір. Саме вони створили ауру нації, а не її дикі й підступні правителі.
Ще Гельвецій помітив цю рятівну для людства історичну закономірність. «Ім'я Конфуція, - писав він, - більш відоме і шановане у Європі, ніж ім'я будь-кого з китайських імператорів». Вже і в античному світі знали про цю силу мистецтва і науки. І найрозумніші з тодішніх державних мужів дбали не тільки про свій політичний авторитет, а й про своє, так би мовити, культурно-політичне реноме.
Над Скандинавським півостровом, як північне сяйво, стоїть заворожуюча аура музики Гріга, Сібеліуса, дивовижних казок Андерсена, з якими ми всі виросли. На іншому континенті маленька Колумбія підсвічена магічною аурою Гарсія Маркеса. Чи ж треба казати, що Англія – це Шекспір, Байрон, Шеллі? Що Франція – це Вольтер, Руссо, Бальзак, Аполлінер? Що Італія – це нація Данте і Петрарки, Рафаеля і Мікеланджело?
А чому б у таких самих діоптріях не подивитися на Україну? Якщо десь у світі чують Україна, українці, які це асоціації викликає там? Чи не пора задуматися: „Хто ми в очах світу? Який образ виникає у людей світу, коли вони чують слово Україна?“
« Українці – це нація, що її віками витісняли з життя шляхом фізичного знищення, духовної експропріації, генетичних мутацій, цілеспрямованого перемішування народів на її території, внаслідок чого відбулася амнезія, деструкція історичної пам’яті і якісні втрати самого національного генотипу. Вона чекає своїх філософів, істориків, соціологів, генетиків, письменників митців.» Так писала Ліна Костенко в 1999 році. За цей час вони в нас з’явилися.
У нас демократична країна, а « демократія тим і добра, що при демократії не держава руйнує людину, а людина будує державу. І саму себе, і своє гідне життя, і гуманітарну ауру своєї нації».
То ж не забуваємо слів великого класика: „Хто не любить свою Батьківщину, той нікого і ніщо любити не може“. В Сюсюра.
Багато що пов'язує людину з місцем, де вона народилася і виросла. Рідний край, його люди, природа, пройшовши через свідомість, стають частиною людської долі. Де б ми не жили, на якій би мові не говорили, Україна - наша загальна, велика, єдина Батьківщина. Проте у кожного з нас є ще і свій, милий серцю куточок землі, де він побачив світло сонця, зробив перші кроки, отримав путівку в життя. Це місце місто або хутір незрівняний ні з чим іншим. Це наш поріг життя, Мала Батьківщина. Багато методистів вважають, що головним методологічним принципом патріотичного виховання має бути пізнання і усвідомлення учнями своєї Малої Батьківщини. Патріотичне виховання учнів починається з пізнання Малої Батьківщини, з пізнання запахів пряних степових трав, таємничого дихання морських глибин, співу жайворонка в піднебессі. І як не пригадати тут слова Віталія Закруткіна (педагога-новатора професора з Челябінського педагогічного університету): «Любов до Батьківщини. Незбагненна любов до місця, де ти вперше побачив сонце і схилену над тобою голову матері, і почув слова батька, і повторив їх, пізнаючи красу рідної мови! Чию душу не турбувала ця світла, чиста, непідкупна любов?». Батьківщина без нас обійтися може, ми ж без неї ніщо. Цю велику істину, на яку звертав увагу В.О. Сухомлинський, повинна розуміти і відчувати кожна дитина.
Виховання патріотизму сьогодні, як ніколи, актуально. І не тільки для системи освіти, а й для держави в цілому. Саме зараз ми повертаємося до споконвічних цінностей: утвердження первинності любові до Батьківщини і людей, духовності, моральності, бережного ставлення до природних скарбів і національних надбань нашого народу. З метою організації національно-патріотичного виховання учнівської молоді та підвищення його ефективності необхідно щороку планувати свою діяльність, адже план виховної роботи класного керівника є головною умовою ефективності національно-патріотичного виховання молоді. План заходів з національно-патріотичного виховання, розроблений класним керівником, має враховувати вікові особливості учнів, рівень їх розумових здібностей, їх мотивацію та рівень сформованості патріотичних почуттів і національної свідомості. Впровадження ідей національно-патріотичного виховання молоді здійснюється шляхом реалізації таких виховних завдань:
Відновлення та вшанування національної пам'яті
• Вивчення праць та біографій видатних українських географів та економістів. • Відновлення національних традицій; • Зустрічі з ветеранами війни, воїнами - афганцями, учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС, дітьми війни. • Заходи до дня визволення Талалаївщини• Відзначення річниць знаменних дат
Правова культура. Виховання поваги до: • Державної символіки - Герба, Прапора, Гімну України; • Конституції; • Законів України; • Бюджетно-податкової політики держави; • Законів України по збереженню природи. Формування мовної культури • Знання і використання державної мови; • Вивчення топоніміки України і рідного краю; • Вивчення походження і історичного значення топонімів;
Виховання почуття гордості за свою землю • Вивчення досягнень України і Чернігівської області в економіці, науці, культурі, спорті. • Відвідування музеїв, театрів, виставок; Проведення конференцій, екскурсій; • Участь в програмах по збереженню ресурсів, озелененню і благоустрою.
Військово-патріотичне виховання • Вивчення героїчної спадщини народу України; • Формування психологічної та фізичної готовності захищати Україну; • Участь у волонтерському русі по підтримці військових в зоні АТО; • Вшанування ветеранів - захисників України.
Економіка - фундамент національного буття • Вивчаємо основи раціонального споживання. • Засвоюємо принципи життя на основі теорії сталого розвитку. • Виховуємо економічно освіченого громадянина. • Орієнтуємо випускників на вибір економічних професій.
Краєзнавство і туризм - засіб патріотичного виховання • Вивчення пам'яток природи і історії Чернігівщини; • Вивчення рекреаційних можливостей регіону; • Вивчення відомих підприємств; • Професійна орієнтація випускників на потреби економіки регіону; • Військово-патріотичне виховання, підготовка до служби в армії.
Робота в цих напрямках забезпечує сприятливі умови для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей; сприяє набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу, формуванню мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації; формуванню духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини; утвердження в свідомості громадян об'єктивної оцінки ролі українського війська в українській історій, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян; формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадянського та конституційного обов'язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби; підтримання кращих рис української нації — працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини; створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави. Разом із тим національно-патріотичне виховання не повинно прищеплювати ідеї культурного імперіалізму, тобто способу споглядання світу лише очима власної культури. А тому вкрай важливо забезпечити усвідомлення учнями культурної різноманітності, толерантне ставлення до інших культурних цінностей, розуміння історичних витоків регіональних та національномовних особливостей України. Національно-патріотичне виховання не повинно сприяти недооцінюванню національних меншин України та інших націй. Для реалізації цього принципу вкрай важливо наголошувати на співпраці різних націй, демонструвати розвиток української нації шляхом взаємодії з іншими націями, висвітлювати приклади мирного співжиття та взаємодопомоги представників різних національностей. Отже, процес патріотичного виховання має бути керований та системний з урахуванням інтересів та уподобань учнів.
Отже, виходячи з почутого всі педагоги повинні усвідомлювати, що українська педагогіка має підтвердити свою глибоку самобутність, свої вищі досягнення перед усім світом, щоб він визнав її оригінальний, національно-неповторний і потужний виховний потенціал, вона покликана створювати високий імідж нашої нації у світовому масштабі. К.Д. Ушинський писав : «Як не можна жити за зразком іншого народу, яким би привабливим він не був , так само не можна виховувати за чужою педагогічною системою, якою б стрункою та гарно продуманою вона не була. Кожен народ у цьому відношенні має випробовувати свої сили». Ми, педагоги, маємо зробити великий внесок у формування "Гуманітарної аури нації", яка повинна світитися змістом "свого неповторного національного варіанту", "Могутньою силою мистецтва і науки", енергією "ідеї історичного безсмертя нації". І хочу привести слова сучасного поета, українського рок-музиканта Святослава Вакарчука «Не дивіться на Україну тільки, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни… »
Пропозиції :
Працювати над пошуком нових форм проведення заходів національно-патріотичного виховання у освітньому закладі;
Поповнювати інформаційні ресурси закладу з патріотичного виховання;
Створити банк педагогічного досвіду з національно-патріотичного виховання (методичні розробки, сценарії найкращих виховних заходів та уроків з фотографіями)
