Доповідь

на тему «Продуктивні методи навчання на уроках географії»

                                               Підготував вчитель географії

Липівської ЗОШ I-III ступенів

Пугач С.В.

У практиці викладання географії склалися різні методи навчання. Їх можна згрупувати за найбільш істотними ознаками:

·        джерела з яких учні черпають знання;

·        характер діяльності вчителя;

·        характер діяльності учнів у процесі навчання.

   Ці ознаки випливають із розуміння навчання як єдиного процесу, у якому взаємозалежні й обумовлені діяльність учителя (того, хто навчає), і учня (того, кого навчають) ,а джерела знань перебувають у тісному взаємозв’язку з діяльністю того й іншого.

Тому, основою класифікації методів навчання є всі три названих ознаки.

   Існує велика кількість класифікацій методів навчання. Зупинимось на деяких з них.

   Класифікація за джерелами знань і єдності діяльності вчителя й учня дозволяє правильно вибрати й застосувати методи залежно від специфіки змісту навчального  матеріалу.

    У шкільній практиці й у методичній літературі традиційно прийнято ділити методи навчання за джерелом знань на три групи:

словесні (вербальні)- розповідь, лекція, бесіда;

наочні-демонстрація натуральних, екранних і наочних приладів, ілюстрацій, малюнків;

 практичні-письмові завдання, практичні роботи, складання картосхем, кросвордів та ін.

     Кожний із них може бути й більш активним і менш активним, або пасивним, хоча має активуючі можливості, реалізація яких залежить від творчості вчителя, наприклад від його вміння створювати на уроках проблемні ситуації.

      Тому сучасна педагогіка усередині кожної традиційної     групи методів виділяє за ступенями пізнавальності учнів дві підгрупи методів репродуктивні (пояснювально-ілюстративні) та проблемно-пошукові.

  Характеризуючи шкільну лекцію , розповідь, роботу з екранними , посібниками, настінними картами зауважують, що ці методи використовують як у пояснювальному так і в проблемно-пошуковому аспекті.

  Проблемно-пошукові варіанти наочних словесних й практичних методів навчання варто віднести до методів формування  пізнавального інтересу.

  Методи за логікою: аналітично-синтетичний , індуктивний ( від часткового до загального), дедуктивний (від загального до часткового).

Методи за рівнем проблемності: показовий, діалогічний, монологічний, евристичний, алгоритмічний, програмовий

  З огляду  на тенденцію до особистістно зорієнтованого навчання, ця класифікація методів є актуальною.

      Якщо учень знає від учителя. З яких джерел знань, треба виходити й через які проміжні завдання пройти. Яким чином їх досягти- це буде пояснювально-ілюстративний метод.

      Якщо до учня не доводять проміжні завдання, але способи їхнього рішення учневі не повідомляються і йому доводиться пробувати різні шляхи , і так повторюється після одержання кожного проміжного результату – це евристичний метод навчання.

   Якщо «сховати» й проміжні завдання і шляхи їхнього розв’язання, тоді учень потрапляє в проблемну ситуацію, тому що зіштовхується із протиріччям між наявними знаннями й необхідними. Це проблемний метод навчання.

   Останнім часом все більшою популярністю користується навчання, при якому вихідні умови вчителем не виділяються, а відбираються самим учнем залежно від його розуміння завдання. Учень одержує результати, порівнює їх з плановими , якщо є розбіжності, вертається знову до початку й знову вносить зміни й проходить весь шлях, і так буде доти, поки учень не одержить необхідне. Це дослідницький метод навчання.

     «Закриваючи» від учня різні елементи схеми разом з початковими умовами, одержимо різновид модельного методу.

     Головним системо-утворюючим фактором у  цій класифікації є не стільки компонент одержання знань, скільки компонент засвоєння засобів діяльності, що важливо для проблемного  й модельного навчання.

    Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності: методи формування пізнавальних інтересів ( ділові ігри, дискусії) методи спрямовані на формування почуття боргу й відповідальності в навчанні.

     Методи контролю й самоконтролю: усний контроль, письмовий, практичний, метод машинного контролю, самоконтроль.

  Якщо в основу класифікації покласти ступінь самостійності учня в придбанні знань, одержимо інший набір: репродуктивний, частково-пошуковий, дослідницький.

  Усі методи навчання можуть бути активними і сприяти розвитку мислення, якщо застосовуються відповідно до змісту навчального матеріалу й віку учнів. Пізнавальний інтерес учнів стає активним у тому випадку, якщо діяльність учителя викликає аналогічну відповідну діяльність учнів у процесі засвоєння нового матеріалу й обліку знань, тобто відповідає використовуваним нею методам.

   Репродуктивні методи зовсім відкидати не можна, тому що відтворення обов‘язково присутнє в кожному методі, якщо виходити з визнання єдності діяльності вчителя й учнів. Це , наприклад, застосування опорних сигналів без самостійного пророблення й відтворення їх учнями: самостійна робота з текстом, без його перетворення, з дидактичним матеріалом за зразком, репродуктивне розв’язання та ін.

   Зрозуміло, що не на всіх уроках можна створювати проблемні ситуації й застосовувати проблемно-пошукові методи. Наприклад, практичні роботи, роботи з контурними картами доцільно проводити репродуктивно, після докладного пояснення.

    Застосовуючи той чи інший метод викладання , учитель розвиває певні особистісні якості дитини, формує науковий світогляд, допомагає виробленню усвідомленої мотивації навчання. Таким чином, методи виконують й розвиваючу, й освітню, й виховну функції.